Несподівано складне в нашій роботі: взаємодія фахівців ментального здоров’я і медиків. У медиків немає звички, немає напрацьованих шляхів комунікації, немає навичок формувати потребу. А потреба у підтримці величезна і вона постійно зростає. Як впоратися з шаленим навантаженням? Як протидіяти вигорянню? Як спілкуватися з постраждалими від війни, щоб додатково не поранити їх і не поранитися самим? Нас цьому не вчили! Навпаки, вчили, що не потрібно зважати на втому, «світячи іншим, згораю сам» тощо. Тож і уникають медики звернення до психологів, і працюють, поки…
Тим цінніше те, що відбулося на одній з наших локацій: до бригади, яка починала роботу на новому місці, підійшов фельдшер «швидкої» і запитав, чи немає у команді психолога, а якщо є, то чи можна з ним поспілкуватися. Сам підійшов! Такого ще не було.
Звісно можна, ми саме для цього тут. Наша психологиня Інна Купрій швидко зорієнтувалася, підготувала і провела декілька занять з персоналом Недригайлівської підстанції екстреної медичної допомоги.
