325 день російської агресії… Харківська область. Літні жінки. Рани, які ніколи не загояться… Медики і психологи нашої команди стараються, як можуть. Проте ми добре розуміємо, що допомагаючи їм, ми все одне робимо замало – адже не в змозі повернути їм домівки, дорогих людей, стерти невиносні спогади з їхньої пам’яті.
325th day of Russian aggression… Kharkiv region. Elderly women. Wounds that will never heal… Doctors and psychologists of our team are trying their best. However, we understand very well that by helping them, we are not doing enough – after all, we are not able to return their homes, dear people, erase unbearable memories from their memory.
In March, Lidia Ivanivna went to receive a pension. A direct hit to the bank branch, and she was the only one left alive of all the employees and visitors. The arm does not work, there is a fragment in the leg. She is all alone… The rehabilitator admitted that there is little he could do to help.
Надії Петрівні 81. Ніч, серія вибухів. Вона вибігла з дому і побачила як горять ВСІ дома на протилежному боці вулиці. Волонтери вмовили евакуюватися. Коли йшла до автівки, пролунав вибух, який вбив волонтера, молодого чоловіка. Вона звинувачує себе: “Це я повинна була померти, а він мав жити!”
Nadia Petrivna is 81. Night, a series of explosions. She ran out of the house and saw how ALL the houses on the opposite side of the street were burning. The volunteers persuaded her to evacuate. When she was walking to the car, an explosion rang out that killed the volunteer, a young man. She blames herself: “I should have died, and he should have lived!”
Валентина Василівна з 24 лютого до 7 квітня жила у підвалі, поки в нього не потрапив снаряд, і укриття більше не стало. Пригадує не голод і холод, а як одного дня зустріла на вулиці хлопця з великим букетом тюльпанів. Виявилося, того дня було 8 березня, звісно, мало хто про це пам’ятав. Хлопець працював у теплиці і вирощував квіти, які тепер не було кому продавати. Він просто йшов по вулиці і дарував квітку кожній жінці, яку зустрічав.
Valentina Vasylivna lived in the basement from February 24 to April 7, until a shell hit it, and the shelter was no longer available. She remembers not hunger and cold, but how one day she met a guy on the street with a big bouquet of tulips. It turned out that day was March 8. Of course, few people remembered it. The guy worked in a greenhouse and grew flowers, which now there was no one to sell. He just walked down the street and gave a flower to every woman he met.
Людмила Олексіївна наполегливо питала, кому можна написати подяку. “Пишіть тому, хто з Вами працював”, – відповіли ми.
Lyudmila Oleksiivna persistently asked whom she could write a thank you to. “Write to someone who worked with you”, – we answered.
